30 січня в український прокат вийшов фільм “Маленькі жінки” режисера Грети Гервіг. В основі картини – однойменний роман Луїзи Мей Олкотт – один із найбільш видаваних і екранізованих у США, але у нас майже невідомий. Фільм Грети Гервіг – це вже п’ята екранізація роману. Що ж робить її особливою?
Фільм розповідає про дорослішання чотирьох сестер, яких грають Сірша Ронан, Емма Вотсон, Флоренс П’ю та Елайза Сканлен.
Події розгортаються під час і після Громадянської війни у США. Головні героїні, сестри Марч, виховувалися в одному будинку, у них чудова мати (Лора Дерн), яка вчить їх допомагати ближнім і бути добрими і порядними людьми. Дівчата хоча й люблять одна одну, та часом конфліктують: у них дуже різні характери, мрії та бажання. Фільм показує, як змінилося їхнє життя за сім років, який життєвий шлях вони обрали: хтось відмовився від своєї мрії, а хтось пожертвував багато чим заради її досягнення.
Дівчина-пацанка Джо (Сірша Ронан) дуже хоче стати письменницею і самостійно заробляти собі на життя, їй доводиться пожертвувати романтичними почуттями і розбити серце закоханому в неї Лорі (Тімоті Шаламе).
Емі (Флоренс П’ю) теж творча людина, але вона переживає внутрішній конфлікт, адже не може стати геніальною художницею, а посередністю вона бути не бажає. Поїхавши вчитися живопису до Парижа, вона розуміє, що її користолюбну тітоньку (Меріл Стріп) цікавить лише те, як би вдаліше видати її заміж.
Мег (Емма Вотсон) – повна протилежність Джо. Вона могла б стати талановитою акторкою, але жертвує творчістю заради сім’ї. З усіх сестер за характером вона найбільше нагадує маму Мармі Марч, яка теж багатьом жертвує заради своєї сім’ї, навчившись стишувати свої амбіції та емоції. І нарешті тиха й лагідна Бет (Елайза Сканлен) мріє про власне піаніно та всією душею прагне допомогти близьким. Зрештою це її і вбиває – вона підхоплює хворобу від бідняків, яким допомагала її мати.
Сюжет фільму розгортається не у хронологічній послідовності, а постійно скаче між минулим і майбутнім. Завдяки цьому прийому Гервіг вдалося переосмислити оригінальний текст роману, по-новому розкрити персонажів і відійти від традиційного “роману-виховання”, який передбачає, що ми є свідками поступового дорослішання та розвитку особистості.
Завдяки стрибкам у часі у фільмі немає повчальності, характерної для подібних романів XIX століття, а зв’язка “проступок-покарання” повністю нівельована: з перших кадрів ми бачимо, чим вся історія закінчується. Це дозволяє сфокусувати увагу глядача на творчій та життєвій реалізації сестер Марч.
Багато хто критикує фільм саме через перескакування в часі, але коли я запропонувала подивитися цей фільм своєму хлопцеві, він легко сприйняв ритм оповіді, а минуле від майбутнього легко відрізнив за візуальними підказками (більш холодною тональністю оповіді, дорослими костюми тощо).
Безумовно, незвичайний сценарій, порушення хронології розповіді та візуальна складова роблять фільм Гервіг більш ніж черговою екранізацією старомодного роману. І номінація на “Оскар” за кращий адаптований сценарій цілком заслужена.
Я не знаю, чи отримає фільм заповітну статуетку в цій номінації, але премію “Оскар” за кращу режисуру він точно не отримає. Грета Гервіг не була навіть номінована у цій категорії. Найбільші кінопремії повністю проігнорували режисерське бачення Гервіг, а сам фільм якщо й отримав нагороди, то тільки в другорядних категоріях (за сценарій, музику, костюми).
Уся ця сумна історія з номінаціями і нагородами говорить про те, що “Маленькі жінки” заслуговують на більшу увагу, так само, як і жіночі історії заслуговують більшої поваги.
А чи потрібні таким фільмам нагороди? Подивімося правді в очі: нагороди підвищують шанс на фінансування подібних проєктів у майбутньому і формують дискурс. Історія, розказана у фільмі, починає жити своїм життям, її переоповідають, продають, вона стає пізнаваною. Бувають і винятки, які лише підсилюють правило.
У випадку з “Маленькими жінками” ми бачимо, що у Голлівуду проблеми з жіночими історіями. Але це не тільки проблеми Голлівуду – це й проблеми України також.
Може здатися, що сучасний світ належить дівчаткам: виступ Грети Тунберг із трибуни ООН наводить нас на таку думку, але це далеко не так. Дійсно, жінки в багатьох країнах живуть у кращий для них час: ніколи раніше в історії вони не мали таких широких можливостей для самореалізації. Вони можуть вчитися, заробляти собі самі на життя, бути фінансово незалежними, виходити заміж за коханих – вони мають все те, чого були позбавлені свого часу сестри Марч. Але навіть у найрозвиненіших країнах світу (а що вже говорити про Україну) жінки щодня стикаються із дискримінацією, неповагою та насильством – все це нікуди не зникло.
Ставлення до жінок в українському суспільстві формується не лише в родині, а й в школі, в якій поки немає місця жіночим історіям. Книжки формують дитину так само, як і сім’я, але шкільна програма з літератури написана переважно “хлопчиками” для “хлопчиків” і не вчить співчувати дівчаткам, не вчить розуміти їхній внутрішній світ. А звідси усі майбутні проблеми у сприйнятті жінок у дорослому житті.
Можливо, завдяки популярності таких фільмів, як “Маленькі жінки”, чоловіки відкриють для себе жіночий світ, а книжки про дівчаток займуть належне місце не лише на книжкових полицях, але й у шкільній програмі. Я дуже в це вірю!
