Останніми роками проблему домашнього насильства все частіше обговорюють – з друзями, психологами і загалом на публіці, а звичка «не виносити сміття з хати» залишається в минулому. Самоізоляція – важке випробування для родин, у яких назріли взаємні претензії та невдоволення. Люди втомлюються, протиріччя загострюються.

Explainer пояснює, чому так важливо відверто говорити про прояви насильства і як перестати виправдовувати агресорів/ок в надії на те, що вони зміняться.

Що сталося?

Через запровадження карантинних обмежень, які необхідні для боротьби з пандемією коронавірусу, у світі відбулося різке зростання випадків домашнього насильства. За статистикою Мінсоцполітики, найбільше від нього страждають саме жінки – їхні звернення становлять майже 90%. Щоб захистити постраждалих від дій агресора та пережити кризовий період, в Україні створюють шелтери – спеціальні притулки, де жінка може отримати прихисток та необхідну допомогу.

Днями на сесії Запорізької міської ради депутати/ки розглядали петицію про створення притулку для постраждалих від домашнього насильства. Жодна людина в сесійній залі не проголосувала ЗА. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що таке харасмент у транспорті та як йому протидіяти: закордонна практика

Ірина Куратченко, авторка петиції та регіональна представниця Фонду народонаселення ООН з питань запобігання та протидії домашньому насильству в Запорізькій області, зазначає, що на комісії деякі коментарі стосувалися того, що не потрібно відкривати нову установу, адже в Запоріжжі вже є центр «Затишна домівка».

«Я неодноразово повторювала, що це має бути секретне місце, і пояснювала, чому розміщення [в непризначених для цього установах] є небезпечним для самих жінок, персоналу та людей, які б перебували з ними у притулку. Мені здалося, що поки справа не стосується особисто депутатів, вони настільки байдужі до чужої проблеми. Коли я вийшла – мені захотілося запитати: “А що, якби це торкнулося ваших близьких – сестер, матерів? Як би ви тоді розглядали це питання?» – прокоментувала Ірина Куратченко.

Які бувають види домашнього насильства?

Під термін «домашнє насильство» підпадають усі форми насильства, а також погрози щодо таких діянь, вчинені між колишнім чи теперішнім подружжям, родичами, чи людьми, які разом живуть чи жили. Водночас важливою складовою є відповідальність особи, яка вчинила насильство, незалежно від того, чи проживає вона у тому самому місці, що й постраждала особа.

Тож визначають такі види домашнього насильства: фізичне, психологічне, економічне та статеве.

Фізичне насильство – умисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести до травмування, порушення фізичного чи психічного здоров’я, нанесення шкоди честі та гідності, в окремих випадках до смерті постраждалої/го.

Ілюстрація: Насильство: мовчати не можна говорити

Психологічне насильство – вплив однієї особи або групи осіб на психіку іншої особи шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та завдається шкода психічному здоров’ю.

Ілюстрація: Насильство: мовчати не можна говорити

Економічне насильство – умисне позбавлення однією особою або групою осіб іншої людини або групи людей житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалі мають передбачене законом право.

Ілюстрація: Насильство: мовчати не можна говорити

Статеве насильство – протиправне посягання однієї особи або групи осіб на статеву недоторканість іншої людини, а також дії сексуального характеру щодо неповнолітнього/ої.

Як гендерні стереотипи пов’язані з домашнім насильством?

У такої глобальної проблеми, як домашнє насильство, також є свої чинники. Усе починається ще в дитинстві – з якостей, які заохочуються в сім’ї та суспільстві як типово «чоловічі» та типово «жіночі». Хлопцям приписують силу, емоційну стриманість, раціональність, можливість постояти за себе, ініціативність у прийнятті рішень та розв’язанні проблем, лідерські якості й кар’єрні прагнення. Дівчатам – емпатію, емоційність, турботливість, хазяйновитість, неагресивність, прагнення до краси та охайності, установки на реалізацію як дружини та матері.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Підростеш – дізнаєшся»: як говорити з дітьми про секс?

Через таку модель стосунків, де чоловік – «добувач», а дружина може відмовитися від кар’єри заради родини, жінки частіше виявляються в економічній залежності від чоловіка. Причому це трапляється як зі своєї волі, так і з примусу.

У ситуації з насильством у родині фактор економічної залежності стає ще одним способом закріплення влади у стосунках: важче переїхати та розлучитися, немає коштів на адвоката, немає куди йти та грошей на життя, велика перерва у роботі (або відсутність досвіду роботи взагалі).

Ілюстрація: Гендер в деталях

Для хлопчиків з дитинства моделюються ситуації, в яких їм, можливо, доведеться проявити фізичне насильство та необхідну агресію – «постояти за себе», «захистити дівчинку» тощо. Тобто в їхнє життя інтегрується можливість виправданого насильства. Таким чином, насильство стає інструментом, яким можна скористатися в будь-який момент.

Для дівчат такі ситуації не моделюються. Такі відмінності у вихованні призводять до того, що дівчата в цілому є гірше підготовленими до самозахисту у випадку нападу. Річ не лише в тому, що їх не навчили правильно битися або не допомогли розвинути достатню фізичну підготовку, а й у тому, що багатьом жінкам у критичних ситуаціях важче здійснити будь-яку агресивну дію.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Корабельна сосна»: що таке сексизм та як він функціонує в українському суспільстві?

У суспільстві, де «справжня дружина та мати» несе відповідальність за сферу приватного життя та добробут у домі, тобто за за згладжування гострих кутів – жінці важче вийти із замкнутої ситуації насильства й отримати підтримку.

Часто стається так, що жінка йде за порадою до своїх батьків і друзів, розповідає про пережите насильство з боку партнера, а у відповідь чує, що їй потрібно було краще старатися, що вона сама винна, що важливо зберегти шлюб, що вона не виживе без сильного чоловічого плеча і що дітям потрібен батько.

Віктімблеймінг, або звинувачення постраждалої у домашньому насильстві, виникає через підсвідому віру у справедливий світ. Це такий соціально-психологічний феномен, що проявляється через віру в те, що світ влаштований справедливо і люди в житті отримують те, чого заслужили у відповідності до своїх особистих якостей та вчинків: хороші люди отримують винагороду, а погані – покарання.

Що таке «стокгольмський синдром»?

Стокгольмський синдром (від англ. Stockholm syndrome) – психологічний несвідомий захисний стан, який характеризується прив’язаністю жертви до кривдника. У процесі захоплення, викрадення або застосування (чи загрози застосування) насильства постраждалі починають співчувати своїм загарбникам, виправдовувати їхні дії і навіть ототожнювати себе з ними, переймаючи їхні ідеї.

Назва синдрому з’явилася після невдалого пограбування банку у Стокгольмі. У серпні 1973 року Ян Ерік Улсон, утікач з в’язниці, взяв у заручники чотирьох працівників Sveriges Kreditbank на шість днів. Під час протистояння між полоненими і викрадачем виник, здавалося б, непоєднуваний зв’язок. Одна заручниця під час телефонної розмови з прем’єрміністром Швеції Улофом Пальме заявила, що повністю довіряє своїм викрадачам, але побоюється, що помре внаслідок нападу поліції на будівлю. Проаналізувавши цю ситуацію, криміналіст Нільс Бейрут запропонував назву цьому феномену – «стокгольмський синдром», який потім став відомий як «синдром виживання заручника», «синдром здорового глузду» тощо.

Говорячи про домашнє насильство, варто зазначити, що «стокгольмський синдром» – не психічний розлад, а форма виживання, спосіб протистояти емоційному та фізичному насильству. Під впливом «стокгольмського синдрому» заручники починають вірити в усе, що роблять і говорять їхні кривдники.

Вірогідність його виникнення зростає, коли поєднуються кілька чинників:

  • Ізоляція. Опинившись замкненими в одному приміщенні зі злочинцями, заручники/ці стають повністю фізично й емоційно залежними від них.
  • Страх. Щоб вижити, постраждалі намагаються не провокувати злочинця на конфлікт і беззастережно виконують вимоги викрадача.
  • Стрес. Перебуваючи в заручниках, люди відчувають серйозну трансформацію психіки. Вони не хочуть визнавати, що ситуація відбувається з ними насправді. І в якийсь момент мозок починає здаватися і змінювати сприйняття ситуації.

Характер аб’юзера (того, хто застосовує насильство) проявляється поступово. Наприклад, коли жінка будує родину з таким чоловіком, вона може не розглядати побутове насильство як вагому причину для руйнування шлюбу або просто боятися зробити це. Тому, аби впоратися з постійним стресом, її психіка починає перебудовуватися – точно так, як у заручників.

Варто чоловікові-тирану проявити трохи доброти, і жінка прив’язується до його позитивного боку, відкидаючи ту частину, яка наганяє на неї страх. Вона намагається утримати його в гарному настрої, проявляючи надмірну турботу до його потреб.

Партнери насильників майже ніколи не відчувають себе в безпеці і перебувають у постійному стресі. В якийсь момент свідомість здається і запускає психологічну переорієнтацію. В результаті постраждала бачить причину агресії не в партнері, а в собі. Наприклад, саме тому перед друзями чи родичами жінка, яка потрапила під вплив «стокгольмського синдрому», виправдовує свого партнера.

Що каже статистика?

Директорка Департаменту національних гарячих ліній ГО «Ла Страда-Україна» Альона Кривуляк повідомила, що в Україні за час карантину у більш ніж півтора раза збільшилася кількість випадків домашнього насильства.

За її словами, у докарантинний період кількість звернень становила 1100-1300 на місяць, тоді як у листопаді та грудні 2020 року на гарячу лінію зверталися вже понад 3300. Усього за 2020 рік налічується 29 511 звернень.

Інфографіка: ГО «Ла Страда-Україна»

16,4% звернень щодо домашнього насильства під час карантину надійшло від чоловіків. «Звичайно, жінки та діти телефонують частіше. Чоловіки звертаються з приводу психологічного, фізичного й економічного насильства. Єдине, в нас не було випадків сексуального насильства щодо чоловіків у період карантину. Переважно це чоловіки пенсійного віку, які страждають від насильства з боку своїх дорослих дітей та дорослих онуків», – зазначила Кривуляк.

Інфографіка: ГО «Ла Страда-Україна»

У 56,5% звернень надавалися консультації щодо попередження домашнього насильства та жорстокого поводження, 14,6% містили довідково-інформаційні запити, 10,8% потребували консультації щодо розв’язання психологічних проблем, 8,6% зверталися з юридичних питань (розірвання шлюбу, розподілу майна), також потребували консультації щодо проблем міжособистісних стосунків – 3,9%, щодо проблем залежностей – 3,3%, щодо проблем з фізичним здоров’ям – 1,9%. Були також і екстрені консультації у випадках вчинення домашнього насильства – 0,4%.

Мілан, Італія. 16 січня 2020 року

У країнах Євросоюзу, де минулоріч карантин ввели раніше, ніж в Україні, ще в березні зафіксували зростання випадків домашнього насильства.

Вже за перший тиждень після введення карантину в деяких країнах Євросоюзу кількість випадків побутового насильства збільшилася на третину.

Наприклад, у Франції кількість звернень зросла на 30%. У Великій Британії кількість жінок, вбитих чоловіками під час ізоляції, зросла втричі, а кількість дзвінків на гарячі лінії – майже вдвічі. В Італії 8-15 березня 2020 року кількість звернень щодо домашнього насильства на 55% перевищувала показники за той самий тиждень 2019 року.

Маніфестація проти домашнього насильства у Франції. 23 листопада 2019 року

У Колумбії випадки насильства в сім’ї щодо жінок віком від 29 до 59 років з березня по травень зросли на 94%. Офіційні особи Парагваю отримували повідомлення про щонайменше 80 випадків насильства в день у березні, що на 35% більше, ніж за той самий місяць роком раніше.

Кількість випадків домашнього насильства різко зросла й у Китаї. За словами Вань Фея, керівника неурядової організації в провінції Хубей, що допомагає постраждалим від насильства, за час епідемії кількість звернень зросла вдвічі.

Пандемія VS насильство: досвід інших країн

Тоді як на міжнародному рівні підтримка постраждалих від домашнього насильства стає все сильнішою, національні відповіді сильно відрізняються – лише деякі держави приймають виклик, швидко пристосовуючись до нових обставин.

Надихає своїм прикладом Іспанія, де невдовзі після закриття Міністерства з питань рівноправності було прийнято всеосяжний план дій у надзвичайних ситуаціях проти гендерного насильства. Всі служби підтримки були оголошені «необхідними» і продовжують нормально функціонувати.

Беручи до уваги, що звернутися по допомогу під час кризи COVID-19 може бути складніше, всю необхідну інформацію про служби підтримки, зокрема службу чату через миттєвий обмін повідомленнями через WhatsApp, було широко поширено в рамках соціальної кампанії.

У Франції та Бельгії також були зроблені більш інноваційні ініціативи з надання надзвичайної допомоги, як-от використання кодових слів в аптеках для постраждалих, які звертаються за допомогою, або використання владою готелів в якості сховищ для жінок у Брюсселі.

Проте не всі європейські уряди підходять до кризи COVID-19 з таким швидким та системним реагуванням. Польський Уповноважений з прав людини залишив без відповіді заяву-попередження Міністерства у справах сім’ї, праці та соціальної політики, що ця пандемія спричинить сплеск насильства в сім’ї. В результаті цю прогалину, викликану відсутністю державної підтримки, було усунуто спільними зусиллями польського органу з питань рівності, що працює разом з організаціями з прав жінок.

Спираючись на цінні знання та досвід Центру з прав жінок, Фонду Фемінотека і Загальнонаціональної служби екстреної допомоги для жертв домашнього насильства «Блакитна лінія», Уповноважений з прав людини Польщі запустив кампанію в соціальних мережах для осіб, які зазнали домашнього насильства – «План безпеки».

Ключові елементи «Плану безпеки»: планування дій у надзвичайних ситуаціях, створення списку телефонів екстрених служб, складання аварійної сумки для потерпілої та дітей, а також підготовка до виходу з дому в надзвичайній ситуації.

«План безпеки» також допомагає постраждалим знайти місцевий жіночий центр або притулок, оскільки він пов’язаний з інтерактивною картою приватних і державних установ по всій Польщі.

Органічно просунутий у соціальних мережах, «План безпеки» отримав масовий відгук від користувачів Facebook, Instagram і Twitter, зокрема від популярних акторів/ок, журналістів/ок і впливових осіб.

Як діяти у випадку домашнього насильства?

Якщо ви стали свідком насильства: зателефонуйте на Національну гарячу лінію з попередження домашнього насильства або ж надайте номер особі, яка зазнала насильства. Лінія є анонімною, конфіденційною та працює цілодобово.

0 800 500 335 – безкоштовно зі стаціонарних

116 123 – безкоштовно з мобільних

Якщо немає можливості зателефонувати, на гарячу лінію можна звернутися через:

•          електронну пошту: [email protected]

•          Skype: @lastrada-ukraine

•          Facebook: @lastradaukraine

•          Telegram: @NHL116123

Якщо ви зазнали насильства: зверніться  до поліції за номером 102 або з письмовою заявою до управління у вашому регіоні.

  • Розкажіть про ситуацію тим, кому довіряєте (родичам, друзям, знайомим тощо).
  • Знайдіть прихисток. Це може бути будинок близьких або притулок для постраждалих від домашнього насильства. Інформацію про притулки і як туди потрапити можна дізнатися за номером 116 123.
  • Заховайте у надійному місці гроші, паспорт та інші необхідні документи (медичні довідки, документи дітей тощо). Підготуйте запасний одяг та ліки.
  • Попередьте сусідів про можливу небезпеку та попросіть викликати поліцію, якщо вони почують крики про допомогу та звуки ударів.
  • У разі статевого чи фізичного насильства отримайте скерування на судово-медичну експертизу (СМЕ) під час звернення до поліції. Також зверніться до медичної установи за місцем  проживання або викличте швидку медичну допомогу за номером 103.