Щороку наприкінці січня в ООН відзначають День пам’яті жертв Голокосту. 27 січня радянські війська звільнили один із найстрашніших нацистських таборів смерті Аушвіц-Біркенау, відомий також за польською назвою Освенцім. Це лише один із безлічі таборів, у яких гітлерівці планомірно здійснювали прийняте на державному рівні “Остаточне рішення єврейського питання”. Що таке Голокост, чому нацисти переслідували і вбивали євреїв, і чому треба пам’ятати про трагедію — читайте у матеріалі Explainer.

Що таке Голокост?

Слово “Голокост” від грецьких слів “holos” (ціле) і “kaustos” (спалене) історично використовувалося для опису жертовного приношення, спаленого на вівтарі.

З 1945 року слово набуло нового і жахливого значення: ідеологічне і систематичне державне переслідування і масове вбивство мільйонів  європейських євреїв (а також мільйонів інших, включно з циганами, розумово відсталими, дисидентами і гомосексуалістами) німецьким нацистським режимом між 1933 і 1945 роками.

Єврейські громади були знищені фактично в усіх країнах Європи, окупованих гітлерівцями, крім Данії та Італії. Євреїв або ж одразу масово розстрілювали, або спочатку “концентрували” в гетто, а потім відправляли до таборів смерті Освенцім, Майданек, Хелмно, Белжец, Собібор, Треблінка.

За офіційною статистикою ООН, нацисти закатували 6 млн євреїв (1,5 млн з них були діти). Було знищено майже все єврейське населення Польщі (3 млн осіб), а також Румунії, Угорщини, Греції, Югославії, Чехословаччини, значну частину євреїв Франції, Нідерландів, Бельгії, СРСР. За період гітлерівської окупації в Україні загинуло 1 млн 600 тис. євреїв.

Що таке гетто?

В окупованих містах Східної та Центральної Європи і Радянського Союзу німці зганяли єврейське населення у спеціально відведені для цього райони. Багато з них були обгороджені стінами, і люди жили там у повній ізоляції від решти світу. Мешканці інших гетто мали можливість виходити в місто на роботу.

Угорський жандарм перевіряє жінку, що входить до гетто в Мукачево. Фото: www.yadvashem.org

Найвідомішим було Варшавське гетто, де утримувалися 400 000 євреїв, – не тільки тому, що воно було найбільшим, але й тому, що навесні 1943 року його в’язні підняли повстання, яке було жорстоко придушене.

У 1942 році фашисти почали масово відправляти мешканців гетто в концтабори з метою знищення.

Чому нацисти переслідували і вбивали євреїв?

Юдофобія в Європі має довгу історію. Погроми і видворення євреїв – такі ганебні сторінки є в історії майже кожної країни. Головна причина ненависті до євреїв – це сприйняття їх як “христопродавців”, що існувало в християнстві. Цей стереотип підкріплювався образами євреїв у мистецтві та літературі. До релігійного аспекту пізніше додалися й расові – переконання, що кров важливіша, ніж віра.

Гітлер був одержимим ідеєю переваги “чистої” німецької раси, яку він назвав “арійською”, і необхідністю “життєвого простору” для розширення цієї раси.

Гітлер і нацисти були затятими антисемітами: вони безпідставно звинувачували німецьких євреїв у зраді під час Першої світової війни. На них покладали провину і за економічну депресію в Німеччині у 20-х – на початку 30-х років.

Антисемітизм був частиною загальної расистської ідеології, яка ставила за мету знищення не тільки євреїв, а й інших “небажаних” груп населення, включно з циганами і гомосексуалістами.

Як все почалося?

Політика Гітлера проти євреїв почалася з його призначення канцлером Німеччини у 1933 році. Створюється один із перших концтаборів у Німеччині – Дахау, робочих місць позбавляються чиновники й лікарі єврейської національності, вводяться квоти у навчальних закладах. Ситуація ускладнюється і набирає обертів аж до прийнятих у 1935 році Нюрнберзьких расових законів.

Концентраційний табір Дахау. Фото: IPN/truthaboutcamps.eu

Нюрнберзькі закони здійснювали ізоляцію євреїв за расовою ознакою. Постанови, які йшли за ними, спочатку закрили євреям доступ практично до всіх професій, потім обмежили свободу пересування, а також ввели у посвідчення особи й обов’язкову спеціальну позначку про расову належність – “єврей”. У підсумку євреї опинилися поза законом і були віддані сваволі поліції.

Але і на цьому Гітлер не зупинився. Після аншлюсу Австрії переслідувань зазнали й австрійські євреї, а з 9 на 10 листопада за особистим наказом фюрера відбулася “Кришталева ніч”. По всій нацистській Німеччині, частині Австрії і Судетській області прокотилася серія скоординованих атак, які були здійснені воєнізованими загонами СА та цивільними.

Синагога в Ганновері у вогні під час “Кришталевої ночі” 1938 року

Як нацисти виявляли євреїв?

Німецька влада зверталася до офіційних документів: даних перепису населення, податкових декларацій, списків парафіян синагог і християнських церков – у пошуках євреїв, які перейшли в християнство. Інформацію отримували від родичів, сусідів і муніципальної влади.

Схожими методами німці знаходили євреїв і на окупованих територіях: за переписами, за списками, за посвідченнями особи і за інформацією місцевих агентів. За законами Німеччини, євреєм вважали людину, що має три або більше родичів попереднього покоління, незалежно від їхніх релігійних переконань. Перехід до християнства було визнано незаконним. Усі євреї були зобов’язані носити на одязі жовту шестикутну зірку.

Що відбувалося у концентраційних таборах?

Перший концтабір було створено в Німеччині ще у 1933 році – для противників гітлерівського режиму. Після прийняття “Остаточного рішення” у табори, де почали створювати газові камери, у масовому порядку відправляли євреїв. Першу газову камеру випробували на радянських військовополонених у вересні 1941 року, і відтоді поставили “смерть” на потік. 

У багатьох таборах в’язнів примушували до рабської праці, ставили на них жахливі медичні експерименти. І в кожному з них безперебійно працювали газові камери й печі, в яких спалювали трупи.

Освенцім

Освенцім, концентраційний табір Аушвіц-Біркенау – табір знищення, один із найбільших комплексів нацистських концтаборів, який з 20 травня 1940-го до 27 січня 1945-го існував поблизу польського міста Освенцім, за 50 км від Кракова. 

Огорожа з колючого дроту і бараки в Освенцімі під час звільнення табору у 1945 році

Основними таборами були:

Аушвіц І, перший табір, що був адміністративним центром для всього комплексу. У ньому загинуло понад 70 000 полонених, в основному поляки та радянські військовополонені.

Аушвіц ІІ (Біркенау), табір винищення. Став місцем знищення близько 1 млн євреїв, 75 тисяч поляків та 19 тисяч циган.

Аушвіц ІІІ (Моновіц), робочий табір (нім. Arbeitslager). Полонених використовували як робочу силу на фабриці з виробництва фарби Buna-Werke концерну I.G. Farben.

Освенцім став одним із місць здійснення “остаточного вирішення єврейського питання”, де було вбито понад 1 млн євреїв, сінті (гілка циган) і ромів (гілка циган) з окупованих європейських країн. Одночасно Освенцім був місцем ув’язнення політичних противників нацистського режиму, масштабного використання рабської праці в’язнів, здійснення медичних експериментів.

Діти, звільнені з концтабору Освенцім, 1945 рік

Як світ дізнався про Голокост?

Перші повідомлення про масові вбивства євреїв почали надходити незабаром після перших розправ на окупованій території Радянського Союзу в червні 1941 року.

З плином часу інформації ставало все більше, а її джерелами були як німецькі документи, перехоплені британською розвідкою, так і свідчення очевидців і тих жертв нацистів, яким вдалося врятуватися. 

У грудні 1942 року союзницька коаліція виступила із заявою, в якій зобов’язалася покарати винних у ліквідації євреїв. Хоча навряд чи в країнах-визволителях усвідомлювали масштаби й ступінь нелюдяності авторів і виконавців “Остаточного рішення”.

Завершення Голокосту 

В останні місяці війни охоронці СС переміщували мешканців таборів поїздом або пішки, намагаючись запобігти звільненню Союзниками великої кількості в’язнів. Часто такі марші називають “маршами смерті”.

Коли союзні війська просувалися Європою в серії наступів на Німеччину, вони почали стикатися з концтаборами та звільняти звідти в’язнів, а також ув’язнених під час примусового переходу з одного табору до іншого.

Марші тривали до 7 травня 1945 року, коли німецькі збройні сили беззастережно капітулювали перед Союзниками.

Для західних Союзників Друга світова війна в Європі офіційно закінчилася наступного дня, 8 травня (День Перемоги в Європі), а радянські сили оголосили свій “День Перемоги” 9 травня 1945 року.

Хто такі праведники світу?

Звання праведників народів світу присвоюють людям, які рятували євреїв, ризикуючи життям, у період нацистської окупації. У світі цього звання удостоєно 25 513 осіб з 51 країни світу.

Усі 117 жителів села Ньївланде, Нідерланди, і понад 40 мешканців французького села Шамбон-сюр-Ліньйон були праведниками світу. Вони вирішили, що мешканці кожного будинку повинні сховати єврейську сім’ю чи хоча б одного єврея.

Найвідомішими праведниками світу вважаються Рауль Валленберг, Ірена Сендлер, Тіуне Сугіхара, Оскар Шиндлер.

Помста за Голокост

Абба Ковнер, ізраїльський поет і прозаїк, який став партизаном і підпільником, у 1945 році створив таємну організацію “Нокмим”, до якої входило 50 осіб.

Найамбітнішим планом “Нокмим” був намір отруїти водогони в Гамбурзі, Мюнхені, Нюрнберзі та Франкфурті. Тим самим організація вбила би шість мільйонів німців – саме стільки євреїв загинули під час Голокосту. Однак операцію зірвала британська військова поліція.

Після цього члени угруповання перейшли до запасного плану. Вони отруювали військовополонених, які перебували у в’язницях Нюрнберга і Дахау, миш’яком, захованому в хлібі. Отруєними виявилися 2283 німецьких військовополонених, загинули близько 350.

Наслідки Голокосту

Після Голокосту багато з тих, хто вижив, знайшли притулок у таборах для переміщених осіб, якими керували союзні держави. З 1948 по 1951 рр. майже 700 000 євреїв емігрували до Ізраїлю, зокрема 136 000 осіб, переміщених з Європи. 

Решта переміщених євреїв емігрували до Сполучених Штатів та інших країн. Останній табір для переміщених євреїв закрився у 1957 р.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Друга світова війна – пояснюємо у 32 мапах

Прагнучи покарати винних у Голокості, союзники провели Нюрнберзький процес 1945-46 років. Суду були віддані вищі державні та військові діячі фашистської Німеччини: Герінг, Гесс, фон Ріббентроп, Кейтель, Розенберг, Борман та інші. Їх звинуватили у скоєнні найтяжчих злочинів – вбивстві військовополонених і цивільного населення, жорстококому поводженні з ними, розграбуванні власності, встановленні системи рабської праці.

30 вересня – 1 жовтня 1946 року було оголошено вирок. Усіх підсудних, окрім трьох, було визнано винними й засуджено: частину – до смертної кари через повішення, інших – до довічного ув’язнення. Лише одиниці отримали терміни від 10 до 20 років в’язниці.

Підсудні на Нюрнберзькому суді. У першому ряду: Герман Герінг, Рудольф Гесс, Йоахім Фон Ріббентроп, Вільгельм Кейтель та Ернст Кальтенбруннер. У задньому ряду: Карл Деніц, Еріх Редер та Балдур фон Ширах.

Трибунал визнав злочинними організаціями СС, гестапо, СД і керівний склад нацистської партії.

Суди над військовими злочинцями (менші за розміром) тривали у Нюрнберзі аж до 1950-х років, але вже в американському суді.

У наступні десятиліття прості німці боролися із гіркою спадщиною Голокосту, оскільки ті, хто вижив, і сім’ї жертв шукали реституцію багатства й майна, конфіскованого в нацистські роки. Починаючи з 1953 року, уряд Німеччини робив виплати окремим євреям і єврейському народу як спосіб визнати відповідальність німецького народу за злочини, вчинені від його імені.

У світі створено десятки музеїв Голокосту, сотні пам’ятників жертвам, Голокост відображено у літературі, кіно, музиці, образотворчому мистецтві.