Скільки може витримати одна людина? Війна і постійні гоніння, депортація і загибель батьків у концтаборах, важкі примусові роботи, втеча з рідного міста й тяжкі депресивні стани. Усе це випало на долю одного з найбільш ліричних поетів повоєнної Європи Пауля Целана.

Життя поета вмістилось у п’ятдесят років між Чернівцями й Парижем. Целан народився в єврейській родині в столиці Буковини, мав румунське, відтак рядянське, а згодом – французьке громадянство, першу збірку віршів видав у Відні, а життя своє закінчив у Парижі.

У 1960 році автор отримав найвищу літературну нагороду Німецької академії мови та літератури – премію Георга Бюхнера, а в 1966-му був у попередньому списку претендентів на Нобелівську премію з літератури, яку здобути йому не вдалося. У 1970-му році автор покінчив із життям.

Цього року в Україні та світі відзначають 100-річчя від Дня народження одного з останніх великих поетів післявоєнної Європи.

Explainer зібрав основні факти життя Пауля Целана, що визначили його особистість і лейтмотиви творчості.

Перші роки життя в міжвоєнних Чернівцях

23 листопада 1920 року в німецькомовній єврейській родині Анчелів народився син Пауль. Він був єдиною дитиною в сім’ї небагатого комерсанта Лео та його дружини Фріці.

Пауль Целан – це літературний псевдонім, анаграма румунської транскрипції справжнього прізвища «An – cel» – «Cel – an». Будинок, де народився майбутній поет, і досі знаходиться в Чернівцях.

Починаючи з 2010-го, у дворі цього дому щороку відбуваються читання віршів автора у рамках Міжнародного поетичного фестивалю MERIDIAN CZERNOWITZ. Загалом у Чернівцях поет жив протягом 25 років. Тут він і почав писати ще в ранньому віці.

Будинок у Чернівцях ,в якому народився і жив Целан Пауль

У ті часи Чернівці були мультикультурним, толерантним містом, де ніколи не було зіткнень на національному ґрунті, хоча в одному просторі мешкали представники різних народностей – євреї, німці, українці, румуни, поляки, вірмени та ін. В такій обстановці автор ріс і навчався (зокрема, в теперішній гімназії № 5 та згодом – Чернівецькому університеті).

Державний ліцей ім. Великого Воєводи Міхая у якому вчився Целан – зараз гімназія № 5

Проте ситуація різко змінилась з початком Другої світової війни. Рідна мова поета – німецька («Muttersprache») перетворилася на «Mördersprache» – мову вбивць.

Смерть батьків у концентраційних таборах, єврейство автора як хрест

У 1941-му Чернівці окуповують німецько-румунські війська й сім’я поета потрапляє до єврейського гетто. З 1942 до 1944 року Целан перебував у румунському трудовому таборі, тяжко працюючи на будівництві шосе. Там, в страшних умовах, він продовжував писати. Наприкінці 1942-го в концтаборі на півдні України загинули його батьки. Цю трагедію поет пережив надзвичайно важко, особливо – смерть матері, яку дуже любив.

Протягом усього життя єврейство було для митця важкою ношею. У різні періоди автор по-різному ставився до нього. Свою книгу «Троянда нікому» (1963) Целан присвятив російському поету і прозаїку, такому ж асимільованому євреєві Осипу Мандельштаму. До одного з віршів цієї ж книги поет використав епіграф із Марини Цвєтаєвої «Все поэты жиды», в такий спосіб підкреслюючи свою інакшість, вічне гоніння й несприйняття.

Роман із Інґеборг Бахман

Любовні стосунки між двома знаковими письменниками ХХ століття – одна з найтрагічніших історій кохання в світовій літературі. У 1947 році, після втечі з Румунії від комуністичної влади, Пауль Целан опиняється в Австрії. Тут він знайомиться з письменницею Інґеборг Бахман, яка студіює у Відні філософію.

За інших обставин вони б ніколи не зійшлися – давалась взнаки різниця у віці (6 років) й відмінне походження (він єврей, вона – донька австрійського члена Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії), а також те, що на час знайомства Целан уже мав творчий доробок, а Інґеборг лише починала свій шлях як поетка. Та все ж між молодими людьми спалахують почуття, які згодом трансформувалися у тривале листування.

Інґеборг Бахман та Пауль Целан

Українською прочитати його можна в книжці «Пора серця» у перекладі Лариси Цибенко та Петра Рихла.

«Сюрреалістський поет Пауль Целан, – пише Інґеборг Бахман 20 травня 1948 року своїм батькам, – «дивовижним чином» закохався в неї. Зараз її кімната – справжнє «макове поле», оскільки він має звичку «осипати» її «цим сортом квітів». Вони провели разом лише кілька тижнів, проте їхня зустріч мала вплив на творчість і життя обох авторів. Митці підтримували спілкування й тоді, коли Целан одружився з Жизель Лестранж, а Інґеборг зійшлася з письменником Максом Фрішем.

Пауль Целан знищив тираж своєї першої поетичної збірки

Дебютна книжка віршів мала вийти у віденському видавництві Ервіна Мюллера. До книги повинно було увійти 40 поезій. Проте у 1948 році видавництво оголосило себе банкрутом і заплачені автором гроші за друк, які, до речі, для нього зібрали друзі, пішли на покриття боргів видавництва.

Друга спроба хоч і була успішною (у невеликому віденському видавництві світ побачила книжка «Пісок із урн» тиражем 500 примірників), але якість видання була низькою. Коли Целан отримав збірку, то «був геть нажаханий її поліграфічною якістю: вона мала безбарвну, геть ординарну обкладинку, була прикрашена двома позбавленими смаку ілюстраціями Едґара Жене і (що було найгірше) кишіла численними друкарськими помилками». Це призвело до того, що автор вилучив весь тираж (окрім 9 примірників, які було продано) і знищив його.

Шлюб із художницею та смерть першого сина

У 1952 році поет одружується із французькою художницею Жизель Лестранж. За своїм походженням вона була аристократкою, але відмовилась від привілейованого становища, адже люди, які до нього належали, були антисемітськи налаштовані.

Жизель Лестранж та Пауль Целан

Жизель стала дружиною єврея, тим самим, зокрема, виступивши проти таких настроїв. У 1953-му в подружжя народжується син Франсуа, який помирає вже за кілька днів. Через два роки вони стали батьками сина Еріка й незадовго поет отримав французьке громадянство.

До речі, сьогодні Ерік Целан живе в Парижі, викладає в театральному університеті й разом із дослідником Бертраном Бадью опікується літературною спадщиною батька. За останні роки він кілька разів відвідував Чернівці, а в 2014-му став учасником фестивалю та жив на резиденції поетів і перекладачів поезії Meridian Czernowitz.

Звинувачення у плагіаті

Французький період у житті Целана пов’язаний ще з одним неприємним фактом. У серпні 1953 року його звинуватили у плагіаті.

Письменниця і журналістка Клер Ґолль розіслала німецьким критикам і ЗМІ безпідставні звинувачення, «згідно з якими Целан нібито вдався до плагіату віршів її чоловіка, німецько-французького поета Івана Ґолля», якого він перекладав.

Найбільш образливим був її закид Целану, ніби той вигадав смерть своїх батьків у концтаборах. Цей факт глибоко вразив поета і позначився на його душевному стані.

Примусове лікування у психіатричних клініках, спроба самогубства

У 1965 році він у приступі божевілля нападає з ножем на свою дружину Жизель Лестранж. Після цього поета відправляють на примусове лікування до психіатричних клінік Парижа й околиць, де лікарі ставлять йому діагноз – шизофренія.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 5 найкращих книжок про самотність – що читати під час карантину?

Незважаючи на депресію, перебування в таких місцях стає продуктивним для творчості автора. Саме там з’являються нові вірші, які згодом увійдуть до збірки «Волокнисті сонця». У 1967 році душевний стан автора погіршився і він здійснив спробу самогубства, «ввіткнувши собі ніж у легені в безпосередній близькості до серця».

Це зумовило продовження лікування. До своєї сім’ї Целан більше не повернувся. Спершу він жив у клініці, а згодом почав винаймати окреме помешкання. В цей час він брав участь у багатьох літературних вечорах у різних містах Німеччини, познайомився із відомим філософом Мартіном Гайдеґґером, а в Парижі мав нагоду спостерігати за студентськими заворушеннями 1968-го року, які палко підтримував.

Останнє кохання в Єрусалимі

Знаковою для автора стала зустріч із колишньою чернівчанкою Іланою Шмуелі, з якою він познайомився більше двадцяти років тому в рідному місті. У 1965-му вона відвідує Целана в Парижі, а згодом між ними починається активне листування.

Через чотири роки поет їде до Єрусалима, де в супроводі Ілани знайомиться зі Святим містом. Між ними спалахують давно забуті почуття, але поет вже надто травмований, і ця любов не може врятувати його від самотності. Щоправда, вона стає лейтмотивом у так званому «Єрусалимському циклі» зі збірки «Притулок часу». Пишучи листи до Ілани, Целан вкладає до них ці вірші, присвячені їхній любові.

Міст Мірабо й самогубство поета

У 1970 році 49-річний Пауль Целан пішов із життя, кинувшись із моста в Сену. Про його самогубство відомий австрійський письменник Ганс Вайгель напише так: «Еміграція – це хвороба, – стверджує Гільде Шпіль у своїй праці «Психологія еміграції». Я завжди заперечував це або, принаймні, вважав цю хворобу виліковною. Але коли Пауль Целан зник під водою, то діагноз смерті звучав: еміграція».

Поховали поета на паризькому кладовищі Т’є. Це знакове місце у Франції, де, крім Целана, свій спочинок знайшли австрійський письменник Йозеф Рот, російський публіцист і критик Євгєній Замятін та ін.

За допомогу у підготовці статті авторка дякує доктору філологічних наук, літературознавцю й досліднику творчості Пауля Целана Петрові Рихлу.