День Соборності України щороку святкують 22 січня. У цей день ми згадуємо дві рівнозначні за вагою події української історії: проголошення незалежності Української Народної Республіки 1918 року та Акт Злуки українських земель рівно за рік – 1919-го.

Що таке Соборність?

Соборність землі України – духовне єднання всіх територій, які історично належали нашому народові, єдність і цілісність загальної території України, недоторканність її кордонів.

Соборність означає, що Україна має свою єдину національну державу, яку створює сам народ, як вільну, суверенну, демократичну, правову і соціальну.

Значення Дня Соборності

Століттями розірваний український народ об’єднався на своїй землі в єдиній Українській державі — Наддніпрянщина вийшла зі складу Російської, а Західна Україна — Австро-Угорської імперії.

Акт возз’єднання, злуки двох Україн, був радше символічним знаком прагнення єдності, бо в керівництві країни згуртованості тоді не було.

За яких умов відбувалось об’єднання?

У результаті ухвалення III-го Універсалу Української Центральної Ради 7 листопада 1917 р. було проголошено Українську Народну Республіку, до складу якої увійшло 9 українських губерній: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія без Криму.

У квітні 1918 року серед керівників Німецької імперії здобуває популярність Павло Скоропадський. 29 квітня 1918 року було здійснено державний переворот, наслідком якого був прихід Скоропадського до влади і встановлення Української держави замість УНР.

Гетьман України Павло Скоропадський

14 грудня 1918 року внаслідок антигетьманського повстання Директорією було відновлено УНР.

Під впливом цих подій у жовтні 1918 р. у Львові представники західноукраїнських політичних партій створили Українську Національну Раду, а 19 жовтня того ж року було проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки. Відтоді між урядами УНР і ЗУНР велися переговори про втілення ідеї соборності.

Передвступний договір ЗУНР і УНР

Уряд Західноукраїнської Народної Республіки — Державний секретаріат — у своїй зовнішній політиці під тиском народних мас та Української Галицької армії на перше місце поставив питання державного об’єднання із Наддніпрянською Україною. Досягнення державного об’єднання розглядалося, по-перше, як втілення в життя вікового прагнення українського народу до державної єдності, а по-друге, як засіб об’єднати сили в боротьбі проти зазіхання Польщі на українські землі.

1 грудня 1918 року Л. Цегельський і Д. Левицький (від ЗУНР) і В. Винниченко, С. Петлюра, А. Андрієвський, Ф. Швець та А. Макаренко (від УНР) на залізничній станції Фастова підписали Передвступний договір про намір об’єднання двох держав.

3 січня 1919 року Українська Національна Рада Західноукраїнської Народної Республіки у місті Станіславі схвалила закон про об’єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Народною Республікою в Народну Республіку.

21 січня 1919 р. в Хусті Всенародні збори ухвалили приєднати до Української Народної Республіки Закарпаття.

Як проходила церемонія Злуки?

Урочиста акція святкування й проголошення акта Злуки відбулася 22 січня 1919 р. на Софійській площі біля собору. На майдані зібралися тисячі мешканців столиці, військові частини, духовенство Української православної церкви на чолі з архієпископом Агапітом і єпископами, які відслужили службу Божу, члени Директорії, уряду УНР та делегація ЗУНР.

При вході з вулиці Володимирської на Софійську площу було зведено тріумфальну арку, прикрашену старовинними гербами. Рівно о 12:00 розпочалася урочиста церемонія проголошення Акта Злуки.

Посол Західноукраїнської Народної Республіки Л. Цегельський зачитав та передав грамоту Національної Ради “Про об’єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Великою Східною Україною” голові Директорії Володимиру Винниченку.

Член Директорії Федір Швець урочисто зачитав Універсал Директорії.

Текст Акту злуки УНР та ЗУНР, який було зачитано на Софійському майдані в Києві 22 січня 1919 року

Цей універсал підписали голова Директорії УНР Володимир Винниченко, члени Директорії Симон Петлюра, Федір Швець, Андрій Макаренко і Опанас Андрієвський, а також керуючий справами Директорії Іван Красковський.

Після урочистого проголошення злуки на Софійській площі відбувся молебень, а потім — військовий парад під керівництвом полковника Івана Чмоли. Приймав парад полковник Євген Коновалець.

Територія України на день Злуки

Державний кордон Української Народної Республіки на день Злуки 22 січня 1919 р. був значно довший від сучасного.

На репродукції мапи України, яку використовували на Паризькій мирній конференції у 1919 році, відображено усі українські етнічні землі, які у 1919 році були у складі України. Кубань, Ставропілля, Чорноморщина, Східна Слобожанщина, Стародубщина (нині вони у складі Росії). Берестейщина і Гомельщина (Білорусь). Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Північна Лемківщина (Польща), Південна Лемківщина (Словаччина). Мармарощина, Південна Буковина (Румунія), Придністров’я.

Що відбувалося після церемонії?

23 січня у столиці розпочав роботу Трудовий конгрес України – тимчасовий вищий законодавчий орган УНР, який відкрився з оголошення тих самих документів. Конгрес одностайно ратифікував Універсал Директорії.

28 січня в Універсалі Трудового Конгресу України до українського народу з цього приводу, зокрема, зазначалося:

“Вся вища влада в Україні, на час перерви засідань Трудового Конгресу, має належати Директорії, котра доповнюється представником од Наддністрянської України (Галичини, Буковини та Угорської України), акт з’єднання з якою затверджено на першім засіданні Конгресу”.

До складу Директорії ввели лідера ЗУНР Євгена Петрушевича. Після об’єднання ЗУНР ставала Західною областю УНР (ЗОУНР). Вирішили, що Декларацію про Злуку мали затвердити Установчі збори, які планували скликати найближчим часом із території всієї України. До того часу ЗОУНР залишалася при власних законодавчих і адміністративно-виконавчих органах влади.

Президент та диктатор ЗУНР Євген Петрушевич

Погодили військове командування на фронтах, упровадили спільну валюту (гривні й карбованці), створили окреме міністерство для справ ЗОУНР, а також обрали спільну делегацію на Паризьку мирну конференцію. Українську Галицьку армію, яка вела бойові дії проти поляків, очолив генерал-наддніпрянець Михайло Омелянович-Павленко (пізніше – Олександр Греков). Начальником Генштабу УГА деякий час був полковник із Наддніпрянщини Євген Мишковський.

Михайло Омелянович-Павленко, генерал армії УНР, Начальний командант УГА

Починаючи з лютого 1919 року, органи влади ЗУНР у документах та офіційних зверненнях використовували назву “Західна Область Української Народної Республіки”.

Формальні наслідки об’єднання зафіксували і на місцевому рівні – на печатках повітових органів влади зображення лева як символу Галичини поступилося місцем тризубу. Наприкінці лютого 1919 року у Станіславові розпочало роботу Галицьке Інформаційне Бюро при Директорії УНР. До тимчасової столиці ЗОУНР перебралися Державний банк УНР та Експедиція заготовки державних паперів, яка друкувала українські банкноти.

30 березня 1919 року делегація Соборної УНР офіційно повідомила послів усіх держав, що були акредитовані у Відні, про злиття УНР і ЗУНР в єдину державу.

Однак об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу через низку обставин не було доведено до логічного завершення.

Чому державне об’єднання не відбулося?

Об’єднання українських земель відбулося юридично та політично. Проте державне об’єднання не відбулося.

Тому перед фактом військової катастрофи восени 1919 р. і в 1920 р. уряди та військове командування ЗУНР та УНР дбали передусім про свої регіональні інтереси. Це яскраво проявилося в процесі переговорів Симона Петлюри з польським керівництвом та в підписанні ним 21 квітня 1920 року Варшавського договору, згідно з яким за визнання Польщею Директорії УНР, очолюваної С. Петлюрою, та надання військової допомоги проти більшовицьких урядів Росії та України Польщі передавали Галичину, Холмщину, Підляшшя й Західну Волинь (зокрема повіти Рівненський, Дубнівський та частину Кременецького).

Окупація Польщею західноукраїнських земель знову відсунула на невизначений період возз’єднання всіх українських земель. Воно відбулося лише у вересні 1939 року, але не як втілення в життя віковічних прагнень українського народу, а як результат таємної радянсько-німецької змови від 23 серпня 1939 р. про сфери впливу, а також гри на патріотичних почуттях населення Західної України.

Державне свято

Вперше День Соборності України відсвяткували у 1939 році в Хусті. Тоді це місто було столицею Карпатської України – чехословацької автономії. А офіційно святкувати День Соборності в Україні почали лише у 1999 році після указу президента Леоніда Кучми.

Генерал Курманович та керівництво Карпатської Січі виступають перед народом в День соборності. Хуст, 1939 рік.

30 грудня 2011 року тодішній президент Віктор Янукович скасував і День Соборності, і День Свободи (22 листопада), натомість встановив нове свято – День Соборності та Свободи України 22 січня. Він зробив так, аби знищити пам’ять про Помаранчеву революцію, початок якої припав на 22 листопада 2004 року.

Зрештою, президент Петро Порошенко 13 листопада 2014 року розділив ці свята, встановивши День Соборності України 22 січня (на честь річниці Акта Злуки) і День Гідності та Свободи 21 листопада (на честь річниці початку Помаранчевої революції та Революції Гідності).

Традиції Дня Соборності України

У 1990 році патріотичні сили організували “живий ланцюг” між Києвом і Львовом як символ духовної єдності. Кілька мільйонів людей взялися за руки та створили на дорогах і шосе безперервний ланцюг від Києва до Львова.

Традиція об’єднуватися в живі ланцюги почала знову відроджуватися у 2000 році. Кілька років поспіль такі ланцюги робили у Києві на мосту Патона і символізували об’єднання Правого і Лівого берега Дніпра.