Цього тижня легендарному мультфільму «Том і Джеррі» виповнилося 80 років.

Перший мультфільм вийшов 10 лютого 1940 року під назвою «Кіт отримує стусана» (Puss Gets the Boot), і в ньому кота звали Джаспер, а мишу – Джинкс. Імена Том і Джеррі вони стануть носити з другого епізоду. Мультфільм відразу став відомим, отримавши “Оскар” як кращий короткометражний анімаційний фільм.

«Том і Джеррі» пережили низку перезапусків, з кожним разом стаючи все гірше й гірше, і зараз від класичної серії, створеної аніматорами Вільямом Ханною та Джозефом Барбера в 1940-1958 рр., залишилися, схоже, тільки імена персонажів.

Класичні «Том і Джеррі» – це промальовані деталі, цікаві сюжетні лінії і, найголовніше, прекрасна музика, створена композитором Скоттом Бредлі.

Заголовна композиція, з якою починається кожна серія, стала візитною карткою мультфільму і самого композитора.

«Том і Джеррі» як енциклопедія музичних жанрів

У класичній серії мультфільмів про Тома і Джеррі музика використовується для озвучення персонажів і в якості самостійних музичних вставок, крім того, в деяких мультфільмах музика – це центральний персонаж.

Наприклад, в мультфільмі “Мишині слабкості» (Mice Follies, 1954) персонажі катаються на ковзанах під звуки вальсу з балету “Спляча красуня” П. І. Чайковського.

В епізоді “Том і Джеррі в Голлівуд-боул” (Tom and Jerry in the Hollywood Bowl, 1950) кіт і мишеня по черзі намагаються диригувати оркестром, який грає “Кажана” Йоганна Штрауса. Зрозумівши, що Том не дасть йому диригувати, Джеррі випилює шматки сцени з-під музикантів, і вони поступово провалюються. В результаті Том закінчує композицію, граючи сам на всіх інструментах.

Комічний ефект досягається при накладенні звуків пили і кульмінації твору Штрауса.

Музиці Штрауса присвячений ще один епізод – “Йоганн Маус” (Johann Mouse, 1953), який отримав “Оскар” за кращий анімаційний короткометражний фільм.

За сюжетом в будинку Йоганна Штрауса живе мишеня на ім’я Йоганн (мишеня Джері), який дуже любить музику Штрауса.

Щоразу, коли Штраус грає на роялі, мишеня танцює. І кожного разу, коли мишеня танцює, домашній кіт (кіт Том) намагається його зловити, але завжди невдало.

Епізод “Котячий концерт” (The Cat Concerto, 1946) отримав “Оскар” як кращий короткометражний фільм багато в чому завдяки віртуозній озвучці Бредлі.

За сюжетом Том грає “Угорську рапсодію №2” Ліста, а Джеррі всіляко йому заважає. Аніматорам навіть довелося вивчити гру Бредлі на піаніно, щоб якомога точніше передати рух пальців Тома.

До речі, американський піаніст-віртуоз Лан Лан згадував, що своїй ранній любов’ю до класичної музики зобов’язаний Тому і Джеррі. У віці 2,5 років він побачив Cat Concerto і захотів зіграти рапсодію №2 Ліста так само добре, як і персонажі мультфільму.

Скотт Бредлі для озвучення «Тома і Джеррі» використовував також популярні джазові та блюзові композиції 40-50-х років.

Ось деякі з них: «Manhattan Serenade» Луїса Альтера, «Is You Is or Is You Is not My Baby» Луї Джордана, «Jack the Bellboy» Лайонела Хемптона.

Звук в мультфільмі: популярні пісні та додекафонія Шенберга

Вперше в анімації синхронний запис шумів під відеоряд використовував в 1928 році Уолт Дісней в знаменитому мультфільмі про Міккі Мауса «Пароходик Віллі». Метод синхронізації звуку із зображенням став настільки популярним, що його стали жартома так і називати «Міккі-маусінг».

Один з популярних підходів «міккі-маусінгу» – музичний – імітував рух персонажів за допомогою музичних інструментів (духових та смичкових). Наприклад, за допомогою скрипкового піццикато озвучували як крадеться навшпиньки персонажа.

Безумовно, в роботах Бредлі синхронізація звуку і зображення зустрічається часто, але коли міг, він завжди намагався уникати «мики-маусінга», записуючи музику перед переглядом зображень. Хоча це вдавалося йому нечасто.

Ранні роботи Бредлі включали фрагменти з популярних та традиційних мелодій: в той час це було звичайною практикою озвучення анімації. Однак навіть в цьому Бредлі уникав сцен з раніше існуючими мелодіями.

В серії «Мишеня в Манхеттені» (Mouse in Manhattan, 1945) він переосмислив популярну джазову композицію «Manhattan Serenade», що була написана в 1928 році Луїсом Альтера і стала широко відомою завдяки вокалу Джо Стаффорд.

Варіації композиції він використовував як в головній танцювальній сцені, так і для озвучення рухів мишеняти Джері.

У «Кошачому концерті» (The Cat Concerto, 1946) Бредлі використовує “Рапсодію” Ліста як основну музичну тему, але майстерно вплітає в неї мелодію популярної пісні Гаррі Уоррена “On the Atchison, Topeka and the Santa Fe”.

Бредлі був учнем відомого композитора Арнольда Шенберга, одного із засновників музичного експресіонізму і винахідника методу додекафонії, що використовує в музичному творі серії з дванадцяти лише між собою співвіднесених тонів.

Вперше метод Шенберга був використаний Бредлі в епізоді «В собачій шкурі» (Puttin ‘on the Dog, 1944) в сцені проходження Джеррі під іграшковою собачою головою через двір.

В кінці 1940-х років в композиціях і оркестровках Бредлі вплив Шенберга став ще більш помітним. Студійні музиканти називали твори Бредлі «складними і серйозними».

Сам Бредлі вважав, що методи Шенберга були новою та чудовою альтернативою традиційним методам озвучення: «Все, що я пробував, здавалося слабким і звичайним. Нарешті я спробував двенадцатитонову шкалу, і ось воно!» І далі він говорить: «Я сподіваюся, що доктор Шенберг простить мене за використання його системи для створення кумедної музики, але навіть музиканти в оркестрі сміялися, коли ми записували її».

Ми не знаємо, чи схвалив Шенберг використання його методу в озвучці мультфільмів, але ясно одне – завдяки Бредлі «Том і Джеррі» отримали найсучасніше і новаторське звучання, а різноманітність музичних композицій зробила мультфільм справді енциклопедією музики.