Вранці 11 січня, на четвертий день з моменту авіакатастрофи літака МАУ, влада Ірану визнала, що ненавмисно збила український літак своєю ракетою ППО.

Спочатку Іран заперечував, що збив літак, проте американські ЗМІ з посиланням на джерела в Міноборони та розвідці повідомили, що літак могли збити однією або двома ракетами, випущеними з зенітного ракетного комплексу “Тор”.

Пізніше з’явилося відео, на якому, як стверджувалося, зображено момент попадання ракети в літак.

Наступного дня, 9 січня, прем’єр Канади Трюдо повідомив, що, за даними канадської розвідки, літак був збитий іранською ракетою класу “земля-повітря”. Пізніше з подібними заявами виступили глави Великобританії і Австралії. 10 січня глава Держдепартаменту США Помпео заявив, що США припускають, що український літак був збитий іранськими ракетами.

У суботу, 11 січня, після 2,5 годин з моменту визнання Іраном своєї провини, президент Зеленський опублікував короткий пост, в якому зажадав продовження розслідування, виплати компенсацій і повного визнання Іраном своєї провини (що б це не означало – прим. Ред.)

Однак вже зараз зрозуміло, що те, як українська влада повела себе у всій цій історії – це, схоже, найбільший провал їньої комунікаційної політики (якщо така взагалі є) і серйозний удар по зовнішньополітичним позиціям України. І ось чому:

По-перше, всі ті, хто повинен був приймати термінові рішення, – були відсутні в країні. Президент Зеленський, який незрозуміло що робив в Омані, прилетів в Україну тільки через 20 годин після повідомлення свого прес-секретаря про термінове повернення. На нараді в штабі РНБО вночі був відсутній глава СБУ Баканов, який відпочивав в Куршавелі, не було ані голови Офісу президента Богдана, ані глави МВС Авакова.

По-друге, спочатку українська влада дотримувалися іранської точки зору на причини катастрофи. Вже за кілька годин після аварії українського літака влада Ірану заявила, що вона сталася через загоряння двигуна лайнера, і виключила версію теракту, наполягаючи на тому, що «жодних інших причин» аварії Boeing, крім технічної, не було. Українське посольство в Ірані повністю підтримало іранську версію і на офіційному сайті опублікувало заяву, що версія теракту або ракетної атаки як причини катастрофи літака авіакомпанії МАУ виключається. Однак потім інформація була відкоригована.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Літак МАУ збили Іранські ракети. Чи так це насправді?

МЗС України озвучив, ніби розглядається версія, що літак розбився через технічні причини – в результаті вибуху двигуна. І це незважаючи на те, що вже стало відомо, що літак був 2016 року випуску, останнє техобслуговування проходив за 2 дні до авіакатастрофи, а екіпаж судна мав колосальний досвід.

По-третє, Україна не використала весь можливий арсенал зовнішньополітичних інструментів: не скликала спецзасідання Ради безпеки ООН, як це було зроблено після знищення росіянами рейсу MH17 в 2014 році; провалила комунікацію з союзниками в НАТО і ЄС.

Також Україна не змогла захистити місце катастрофи, яке іранська влада, за інформацією ЗМІ, намагалися зачистити бульдозерами. На думку екс-заступника міністра закордонних справ Лани Зеркаль, “Україна не скористалася своїм правом відповідно до додатка 13 до Чиказької конвенції і не реалізувала свою можливість по “заморожуванню” місця трагедії до завершення збору всіх даних, пов’язаних з катастрофою”.

І, нарешті, по-четверте, Україна не захотіла йти на потенційний конфлікт з Іраном і РФ і не підтримала заяви західних лідерів про те, що український літак був збитий ракетою.

“Версія про попадання ракети в літак не виключається, але на сьогодні не є підтвердженою”, – заявив Зеленський після виступів прем’єрів Канади і Великобританії.

Глава МЗС України Пристайко, коментуючи інформацію канадської та американської розвідки про те, що причиною катастрофи могла бути ракетна атака, повторив слова президента, що не може підтвердити цю інформацію.

І останнє. Як показують події останніх днів, українська влада виявилася не готова до серйозних викликів, і це на шостому році війни. Президент Зеленський зі своєю командою продемонстрували вражаючу безпорадність, профнепридатність, нерозуміння своїх прямих обов’язків і нездатність захищати національні інтереси українців.